Перша письмова згадка датується 1785 роком. Назва походить від густих дубових гаїв, що вкривали сучасну територію села. До початку XX століття у селі проживало небагато людей. Кількість дворів сягала 100, забудова не була щільною. До приходу в 1939 році Радянської влади село офіційно вважалося передмістям Тернополя під назвою Tarnopolskie Gaje.
Чимало життів забрала війна, чимало гаївчан-патріотів загинуло, воюючи на стороні УПА. Близько 300 сімей стали жертвами сталінських репресій та було вивезено в Сибір та Воркуту.
У післявоєнний період село поступово відроджується, в 1960-х із хрущовською «відлигою» повертається на батьківщину більшість вивезених на Сибір родин. Село впорядковують, воно стає зразковим не тільки у Тернопільському районі, а й в області. Проте, як і в усій Західній Україні, справжнє національне відродження села розпочалося лише наприкінці 1980-х із розпадом СРСР і утвердженням суверенної України.
У 1989 році відновлюють збудовану ще у 1910, але занедбану за часи тоталітарного режиму греко-католицьку церкву (до того її використовували як склад для реквізитів Тернопільського драмтеатру). На прицерковній території було насипано символічну могилу-курган на честь загиблих Січових Стрільців та воїнів УПА а також споруджено хрест з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі князем Володимиром.
